І.РИБАК
ЗІНЬКІВ В ІСТОРІЇ ПОДІЛЛЯ
ЗІНЬКІВ В ІСТОРІЇ ПОДІЛЛЯ
Ленін дав заповіт перестроїти світ.
З фольклору
РОЗДІЛ IV. ЗІНЬКІВ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ
(частина 3)
Бойовими подвигами прославилися зіньківчани на фронтах Великої Вітчизняної війни. 750 жителів села за ратні подвиги нагороджено орденами та медалями. Серед них П.Т.Писаренко. У лютому 1945 року в запеклому триденному бою за переправу через річку Грон (Угорщина) вогнем танкової гармати він підбив 8 німецьких танків, 5 бронетранспортерів, знищив багато гітлерівців. За цей подвиг П.Т.Писаренко удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.[61]
460 зіньківчан не повернулися з поля бою додому, десятки стали каліками.[62] Переважна більшість їх загинула або була важко поранена у 1944-1945 рр. під час штурмів Будапешта, Відня, Кенігсберга, Берліна, при захопленні плацдармів через Дунай, Вісту, Одер. Сталін прагнув, щоб радянські війська визволили якомога більше країн будь-якою ціною, щоб нав'язати їм радянську модель .розвитку. Задля цього, недосвідчених, необстріляних солдатів командування безжально кидало у фронтально-лобові атаки, вважаючи, що таким чином вони можуть викупити свою вину за "проживання на окупованій ворогом території". Історики мусять колись сказати всю правду про невиправдано великі втрати українців у Великій Вітчизняній війні.
Після визволення Зінькова розпочалася відбудова його господарства, якому окупанти завдали збитків на 24 млн. 96 тис.крб.[63] Весною 1944 року поля були засіяні в основному за допомогою вцілілих коней та корів. Лише восени 1944 року відновила свою роботу Зіньківська МТС. Оскільки майже все чоловіче населення Зінькова було на фронті, то 39 зіньківських дівчат сіли за кермо тракторів.[64]
Особливо постраждав пивзавод. Пивовар Микола Юхимович Лановий згадував: ,,Коли я прийшов на завод, мене непривітно зустріли похмурі порожні цехи, фашисти вивезли все устаткування і машини. Пустити завод в дію була нелегка справа: не було бродильного лагерного посуду, розбита парова машина. Пиво доводилося варити у звичайнісінькому котлі".[65] В таких умовах 2 жовтня 1944 року завод дав перші 2 тисячі літрів пива. Своїми силами робітники заводу виготовили 116 гектолітрів бочкотари, відремонтували шість пивних куфів, роздобули на 220 гектолітрів лагерного і на 150 гектолітрів бродильного посуду. Слюсар Степан Студенець відремонтував парову машину. Все це дозволило збільшити випуск продукції. У 1945 році завод вже випустив 2600 гектолітрів смачного пива.[66] Це був результат самовідданої праці робітників пивзаводу, „Край села, під крутою горою, де здіймається стара фортеця, примостився невеличкий двоповерховий будинок. Тільки високий цегляний димар говорить про те, що це завод. Так, тут працюють зіньківські пивовари, відомі своєю продукцією всій області, всій Україні. День і ніч гуде парова машина, день і ніч не відходять від пивних чанів пивовари", — так писав про завод у перші повоєнні роки М.Подолян, тодішній кореспондент газети "Радянське Поділля", а нині відомий поет, лауреат Державної Премії ім. Т.Г.Шевченка.[67]
Закінчилась важка кровопролитна війна. Зінківчани-фронтовики стали повертатися у рідне село. Але радість повернення незабаром затьмарилась похмурою післявоєнною дійсністю. Відсутність техніки, як наслідок слабкої кормової бази масовий падіж коней, призвели до глибочезної кризи. В умовах, коли майже всі роботи доводилося виконувати вручну, не вистачало робочих рук, особливо чоловічих. Головний тягар сільськогосподарських робіт знову ліг на плечі зіньківських жінок та дівчат. Так, у колгоспі "Соціалістична перемога" з 448 працездатних членів 352 складали жінки, 67 підлітків до 16 років, та 96 чоловіків, у колгоспі "Прогрес" з 321 колгоспника, 208 — були жінки, 42 підлітки. У колгоспі ім. Куйбишева працювало 217 жінок, 42 підлітки та 107 чоловіків.[68]
Такі несприятливі умови призвели до. зменшення врожаю, більшої його залежності від кліматичних умов. А вони видалися у 1946 році надзвичайно важкими. Безсніжна зима з частими відлигами, які змінювались морозами, небагата на опади весна, жарке літо. Температура у серпні сягнула 36-39 градусів. За весь період інструментальних спостережень за погодою такі високі температури не спостерігались. Все це катастрофічно вплинуло на врожай. Згідно річного звіту колгоспу ім.Куйбишева у 1946 році тут було зібрано з гектара 1,7 — цнт. озимих, 1,97 ячменю, 3,51 —вівса, 0,92 - проса, 1,2 — гречки, 2 - кукурудзи, 1,48- бобових. При планових завданнях відповідно 11,8; 10,2; 10,5; 8,8; 7,5; 11,8; 8,5 центнера з гектара.[69] Фактично при збиранні врожаю не було повернуто затрачене на посів насіння.
Вкрай важке становище склалося у тваринництві. Внаслідок падіжу у колгоспі "Прогрес" у 1946 році залишилося три корови, ім.Куйбишева — 2. Середньорічний надій на корову тут склав всього 659 .літрів.[70] Внаслідок майже повної відсутності кормової бази більшість тягла у колгоспах було на грані повного фізичного виснаження. „Ранком робота на колгоспних конюшнях розпочиналась з того, розповідав їздовий колгоспу "Прогрес" Рибак М.І., — що колгоспники піднімали на ноги виснажених тварин, які самостійно не могли звестися на ноги, Перевозити вантажі, а тим паче орати, така тяглова худоба не могла. Адже у раціоні була лише січка з перепрілої соломи, яку доводилось знімати з хат, стодол". За важку, каторжну працю люди отримували символічну зарплату. Так, у 1946 році колгоспники з колективного господарства ім.Куйбишева одержали 14 коп, та 168 грам зерна за один зароблений трудодень.*[71]
Після визволення Зінькова розпочалася відбудова його господарства, якому окупанти завдали збитків на 24 млн. 96 тис.крб.[63] Весною 1944 року поля були засіяні в основному за допомогою вцілілих коней та корів. Лише восени 1944 року відновила свою роботу Зіньківська МТС. Оскільки майже все чоловіче населення Зінькова було на фронті, то 39 зіньківських дівчат сіли за кермо тракторів.[64]
Особливо постраждав пивзавод. Пивовар Микола Юхимович Лановий згадував: ,,Коли я прийшов на завод, мене непривітно зустріли похмурі порожні цехи, фашисти вивезли все устаткування і машини. Пустити завод в дію була нелегка справа: не було бродильного лагерного посуду, розбита парова машина. Пиво доводилося варити у звичайнісінькому котлі".[65] В таких умовах 2 жовтня 1944 року завод дав перші 2 тисячі літрів пива. Своїми силами робітники заводу виготовили 116 гектолітрів бочкотари, відремонтували шість пивних куфів, роздобули на 220 гектолітрів лагерного і на 150 гектолітрів бродильного посуду. Слюсар Степан Студенець відремонтував парову машину. Все це дозволило збільшити випуск продукції. У 1945 році завод вже випустив 2600 гектолітрів смачного пива.[66] Це був результат самовідданої праці робітників пивзаводу, „Край села, під крутою горою, де здіймається стара фортеця, примостився невеличкий двоповерховий будинок. Тільки високий цегляний димар говорить про те, що це завод. Так, тут працюють зіньківські пивовари, відомі своєю продукцією всій області, всій Україні. День і ніч гуде парова машина, день і ніч не відходять від пивних чанів пивовари", — так писав про завод у перші повоєнні роки М.Подолян, тодішній кореспондент газети "Радянське Поділля", а нині відомий поет, лауреат Державної Премії ім. Т.Г.Шевченка.[67]
Закінчилась важка кровопролитна війна. Зінківчани-фронтовики стали повертатися у рідне село. Але радість повернення незабаром затьмарилась похмурою післявоєнною дійсністю. Відсутність техніки, як наслідок слабкої кормової бази масовий падіж коней, призвели до глибочезної кризи. В умовах, коли майже всі роботи доводилося виконувати вручну, не вистачало робочих рук, особливо чоловічих. Головний тягар сільськогосподарських робіт знову ліг на плечі зіньківських жінок та дівчат. Так, у колгоспі "Соціалістична перемога" з 448 працездатних членів 352 складали жінки, 67 підлітків до 16 років, та 96 чоловіків, у колгоспі "Прогрес" з 321 колгоспника, 208 — були жінки, 42 підлітки. У колгоспі ім. Куйбишева працювало 217 жінок, 42 підлітки та 107 чоловіків.[68]
Такі несприятливі умови призвели до. зменшення врожаю, більшої його залежності від кліматичних умов. А вони видалися у 1946 році надзвичайно важкими. Безсніжна зима з частими відлигами, які змінювались морозами, небагата на опади весна, жарке літо. Температура у серпні сягнула 36-39 градусів. За весь період інструментальних спостережень за погодою такі високі температури не спостерігались. Все це катастрофічно вплинуло на врожай. Згідно річного звіту колгоспу ім.Куйбишева у 1946 році тут було зібрано з гектара 1,7 — цнт. озимих, 1,97 ячменю, 3,51 —вівса, 0,92 - проса, 1,2 — гречки, 2 - кукурудзи, 1,48- бобових. При планових завданнях відповідно 11,8; 10,2; 10,5; 8,8; 7,5; 11,8; 8,5 центнера з гектара.[69] Фактично при збиранні врожаю не було повернуто затрачене на посів насіння.
Вкрай важке становище склалося у тваринництві. Внаслідок падіжу у колгоспі "Прогрес" у 1946 році залишилося три корови, ім.Куйбишева — 2. Середньорічний надій на корову тут склав всього 659 .літрів.[70] Внаслідок майже повної відсутності кормової бази більшість тягла у колгоспах було на грані повного фізичного виснаження. „Ранком робота на колгоспних конюшнях розпочиналась з того, розповідав їздовий колгоспу "Прогрес" Рибак М.І., — що колгоспники піднімали на ноги виснажених тварин, які самостійно не могли звестися на ноги, Перевозити вантажі, а тим паче орати, така тяглова худоба не могла. Адже у раціоні була лише січка з перепрілої соломи, яку доводилось знімати з хат, стодол". За важку, каторжну працю люди отримували символічну зарплату. Так, у 1946 році колгоспники з колективного господарства ім.Куйбишева одержали 14 коп, та 168 грам зерна за один зароблений трудодень.*[71]
* До того ж, грошова реформа 1947 року, здійснена на конфіскаційній основі, різко зменшила і до того мізерні заощадження громадян. Обмін старих грошей на нові проводився з розрахунку: 10 крб старого зразка обмінювались на 1 крб. 1947 року випуску. Грошові вклади в ощадкасах переоцінювались на пільгових основах. Але у тодішніх колгоспників не було практично вкладів у ощадкасах.
Враховуючи важкий стан на селі, Кам'янець-Подільська обласна Рада народних депутатів звернулася до вищестоящих органів з проханням зменшити план хлібозаготівель, надати області продовольчу та фуражну допомогу. Але в цьому було відмовлено. Вже взимку 1946-1947рр. у селі розпочався голод. За свідченням очевидців, колгоспники в пошуках якихось їстівних продуктів почали розкопувати старі кагати, де колись зберігалася картопля, буряки. На полях шукали картоплю, буряки, качани кукурудзи, колоски зернових, надіючись таким чином вижити. Рятуючись від голодної смерті сотні зіньківчан потяглися у Західну Україну, щоб за останні домашні речі виміняти там трохи борошна, картоплі.
Замість реальної допомоги людям** посилюється кримінальне переслідування за "розкрадання соціалістичної власності". Обвинувачені у цьому особи, згідно зі статтею 131 Конституції СРСР, кваліфікувалися як "вороги народу", а за статтею 18 Статуту сільськогосподарської артілі, як "зрадники загальної справи колгоспу" і "підривники основ колгоспного ладу", котрих слід карати "з усією суворістю законів робітничо-селянської держави". У зв'язку з цим на шпальтах районної газети стали друкуватись вироки виїзних судів нещасним людям, котрі рятуючись від голодної смерті стали на шлях крадіжок. В одній з них говорилося: „В ніч з 28 на 29 червня мешканець села Петрашівки Приступа Ф.І. по-злодійському зайшов на колгоспний посів жита, де зрізував колосся, але був спійманий на місці злочину. 6 липня нарсудом Приступи засуджений па п'ять років позбавлення волі".[72] Інша кореспонденція повідомляла: „Нещодавно нарсуд Віньковецького району розглянув справу по обвинуваченню жителя села Грим'ячки Матущака Ф.С. за розкрадання фуражу з колгоспної ферми. За вироком суду Матущак засуджений на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна ".[73]
** Коли народ голодував, хліб у державі був. У 1946 році СРСР вивіз закордон 1,7 млн. тонн хліба. У порядку безкорисливої допомоги 200 тис.т. хліба було направлено у Чехословаччину і 600 тист. у Польщу, які теж постраждали від посухи.
Рятуючись від голоду люди стали розширювати присадибні ділянки за рахунок покинутих або необроблених земель. Але і в цих діях тодішня влада знаходила склад злочину. „В колгоспі "Соцперемога" (с.Зіньків) грубо порушують Статут сільськогосподарської артілі, — писалося у тій же районній газеті, — При чому це порушення виявляється з боку голови колгоспу т. Гончарука. Ось факти: 0,4 га Гончарук взяв з колгоспного масиву, а також город колгоспниці Наглій Г, яка виїхала по вербовці на Донбас, і всю цю площу засіяв різними культурами для особистого споживання. Тому і в деяких колгоспників присадибні ділянки збільшені, як ось у Білоконя М., який має 2,5 га. Таке розкрадання громадських земель треба розглядати як антидержавні дії, за що винних треба притягти до найсуворішої відповідальності".[74]
З метою виконання плану хлібозаготівель проводилася примусова реквізиція хлібних продуктів у колгоспників та робітників МТС. Так, 12 пудів хліба змушений був здати бригадир тракторної бригади А.Мазур. Тракторист В.Наконечний здав 12 пудів, обліковець Бондар - 15 пудів хліба. Віддав державі з своїх скромних особистих запасів тракторист В.Коваль. „В цілому, — повідомляла районна газета, — трактористи Зіньківської МТС здали державі з своїх особистих запасів 240 пудів хліба" [75]
Від страшних мук голоду зіньківчан врятував непоганий врожай 1947 року. Так, в колгоспі "Прогрес" було зібрано 12,3 центнера озимої пшениці, 12,4 цнт. жита, 9,21 цнт. вівса, 6,7 цнт. проса, 3,61 цнт. гречки, 6,2 цнт. кукурудзи. При планових завданнях відповідно: 12,5; 11,5; 10,5; 10,0; 9,2; 7,5; 11,5; 8 цнт. з гектара.[76] У зв'язку з цим, колгоспники цього господарства отримали на один трудодень по 60 коп. і 600 грам зерна та 2 кг соломи.77 Все ж оплата праці колгоспників у цей період залишалась дуже мізерною. Враховуючи те, що праця у сільському господарстві в основному носила сезонний характер, колгоспники в середньому виробляли по 120-150 трудоднів на рік.* До речі, заробити трудодень у гой час було дуже нелегко. З ранього ранку і до пізньої ночі, а у жнива часто і цілодобово, доводилося працювати у полі і на току за один трудодень. Часто жінки самі впрягалися по кілька десятків у борони і засівали поля. У мішках носили на поля добрива, насіння. Але за таку важку роботу заледве за рік могли отримати 90 кілограмів зерна та 90 крб. грішми.**
З метою виконання плану хлібозаготівель проводилася примусова реквізиція хлібних продуктів у колгоспників та робітників МТС. Так, 12 пудів хліба змушений був здати бригадир тракторної бригади А.Мазур. Тракторист В.Наконечний здав 12 пудів, обліковець Бондар - 15 пудів хліба. Віддав державі з своїх скромних особистих запасів тракторист В.Коваль. „В цілому, — повідомляла районна газета, — трактористи Зіньківської МТС здали державі з своїх особистих запасів 240 пудів хліба" [75]
Від страшних мук голоду зіньківчан врятував непоганий врожай 1947 року. Так, в колгоспі "Прогрес" було зібрано 12,3 центнера озимої пшениці, 12,4 цнт. жита, 9,21 цнт. вівса, 6,7 цнт. проса, 3,61 цнт. гречки, 6,2 цнт. кукурудзи. При планових завданнях відповідно: 12,5; 11,5; 10,5; 10,0; 9,2; 7,5; 11,5; 8 цнт. з гектара.[76] У зв'язку з цим, колгоспники цього господарства отримали на один трудодень по 60 коп. і 600 грам зерна та 2 кг соломи.77 Все ж оплата праці колгоспників у цей період залишалась дуже мізерною. Враховуючи те, що праця у сільському господарстві в основному носила сезонний характер, колгоспники в середньому виробляли по 120-150 трудоднів на рік.* До речі, заробити трудодень у гой час було дуже нелегко. З ранього ранку і до пізньої ночі, а у жнива часто і цілодобово, доводилося працювати у полі і на току за один трудодень. Часто жінки самі впрягалися по кілька десятків у борони і засівали поля. У мішках носили на поля добрива, насіння. Але за таку важку роботу заледве за рік могли отримати 90 кілограмів зерна та 90 крб. грішми.**
*Слід зауважити, що невироблення мінімуму трудоднів кваліфікувалося тон час як важкий злочин. 21 лютого 1948 р. Президією Верховної Ради СРСР було прийнято таємний указ: «Про виселення .з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя», за яким після відповідного обговорення ухвалювалися так звані "громадські вироки" про виселення за межі України колгоспників, які не працювали у колективних господарствах або не виробили обов'язкового мінімуму трудоднів. Під страхом потрапити під указ усе населення Зінькова від старого до малого виходило на колгоспну роботу.
**Мізерна плата у колгоспі за символічні палички штовхала людей на зайняття різноманітними промислами. В Адамівці у післявоєнний період знову набуло широкого поширення гончарство. Глиняний посуд, який став у цей час в основному поливаним (завдяки свинцю, який добували з боєприпасів) користувався великим попитом і давав деякий заробіток людям. Проте на XIX з'їзді ВКП(б) у 1952 році було визнано; що «підсобні промисли є гальмом у розвитку сільського господарства, так як відволікають колгоспників від вирішення свого головного завдання». Виконуючи це рішення місцеві парторгани віддали розпорядження голові місцевого колгоспу ім.Артема зруйнувати гончарні горни у Адамівці. За допомогою екскаватора було сплюндровано майже всі печі для випалювання посуду. В результаті гончарний промисел в Адамівці було підірвано. Необґрунтовані обмеження у зайнятті підсобними промислами були зняті в кінці 50-х років. Але гончарство в Адамівці, як масовий вид промислу, не відродилося. З цього часу гончарством стали займатися лише окремі люди. Така ж Доля спіткала чинбарство і кушнірство у Зінькові. Тутешні ремісники жорстоко переслідувалися місцевою владою.
**Мізерна плата у колгоспі за символічні палички штовхала людей на зайняття різноманітними промислами. В Адамівці у післявоєнний період знову набуло широкого поширення гончарство. Глиняний посуд, який став у цей час в основному поливаним (завдяки свинцю, який добували з боєприпасів) користувався великим попитом і давав деякий заробіток людям. Проте на XIX з'їзді ВКП(б) у 1952 році було визнано; що «підсобні промисли є гальмом у розвитку сільського господарства, так як відволікають колгоспників від вирішення свого головного завдання». Виконуючи це рішення місцеві парторгани віддали розпорядження голові місцевого колгоспу ім.Артема зруйнувати гончарні горни у Адамівці. За допомогою екскаватора було сплюндровано майже всі печі для випалювання посуду. В результаті гончарний промисел в Адамівці було підірвано. Необґрунтовані обмеження у зайнятті підсобними промислами були зняті в кінці 50-х років. Але гончарство в Адамівці, як масовий вид промислу, не відродилося. З цього часу гончарством стали займатися лише окремі люди. Така ж Доля спіткала чинбарство і кушнірство у Зінькові. Тутешні ремісники жорстоко переслідувалися місцевою владою.
У таких важких повоєнних умовах головним джерелом існування колгоспників стали їх присадибні господарства. Але і вони не могли стати надійною підмогою обездолених людей. Причиною цьому стало надмірне непосильне оподаткування підсобних господарств колгоспників, яке у 1945-1954 р. мало тенденцію до збільшення. Так, у 1951 році родина колгоспника Рибака Василя Івановича (батько автора книги) сплатила 431 крб. 48 коп. сільськогосподарського податку; 50 крб. податку на нежонатих, одиноких і малосімейних; 8 крб. 55 коп. обов'язкових страхових платежів; 23 крб. 55 коп. самообкладання, а також здійснила передплату державної позики по відбудові народного господарства на суму 250 крб. Крім цих податків колгоспники змушені були виконувати натуральні поставки з своїх присадибних господарств. Умови їх виконання були надзвичайно важкими. Проілюструємо їх на основі зобов'язань виданих Зіньківською сільрадою у 1951 році господарству Рибака В.І, згідно нього він мусив поставити державі без оплати 44 кілограми м'яса, 240 літрів молока, 210 штук яєць, одну шкіру забитої тварини, 9 центнерів картоплі, 17 кг. 600 гр. жита.
Читаючи пожовклі архівні документи, слухаючи розповіді людей про ті важкі часи, дивуєшся, як вижати ті люди, як зуміли вони вистояти, поставити на ноги дітей.
Після смерті "вождя всіх часів і народів" Сталіна наступає деяке покращення у становищі селянства. В 1954 році були видані укази Голови Ради Міністрів СРСР Г.Малєнкова, за якими зменшувався у 2,5 рази розмір сільськогосподарського податку, скасовувався податок на володіння коровами та свинями, на 50% зменшувався розмір обов'язкової передплати на державну позику. Майже у двічі зменшувалися натуральні поставки з присадибних господарств. Так, згідно зобов'язання виданого Зіньківською сільрадою Рибаку В.І. у 1954 році зазначалось, що з його присадибного господарства слід було поставити державі 30 кілограмів м'яса, 100 літрів молока, 100 штук яєць, 1 шкуру забитої тварини, 5 центнерів картоплі, 10 кілограмів жита.[78]
З другої половини 50-х років Зіньків почав розбудовуватися. Солом'яні покрівлі зіньківських хат замінюються на черепичні, шиферні та залізні. Замість глинобитних хат з підсліпуватими маленькими віконцями зводяться кам'яні, цегляні, саманні будівлі, просторі та світлі. У цей час намічається тенденція до забудови Зінькова у верхній північній частині, через яку проходила бруківка, що зв'язала село з районним та обласним центрами. Неподалік від МТС виникло нове селище, свого роду зіньківські "Черьомушки" з прямими вулицями, ошатними, сучасними котеджами сільського типу.*
Читаючи пожовклі архівні документи, слухаючи розповіді людей про ті важкі часи, дивуєшся, як вижати ті люди, як зуміли вони вистояти, поставити на ноги дітей.
Після смерті "вождя всіх часів і народів" Сталіна наступає деяке покращення у становищі селянства. В 1954 році були видані укази Голови Ради Міністрів СРСР Г.Малєнкова, за якими зменшувався у 2,5 рази розмір сільськогосподарського податку, скасовувався податок на володіння коровами та свинями, на 50% зменшувався розмір обов'язкової передплати на державну позику. Майже у двічі зменшувалися натуральні поставки з присадибних господарств. Так, згідно зобов'язання виданого Зіньківською сільрадою Рибаку В.І. у 1954 році зазначалось, що з його присадибного господарства слід було поставити державі 30 кілограмів м'яса, 100 літрів молока, 100 штук яєць, 1 шкуру забитої тварини, 5 центнерів картоплі, 10 кілограмів жита.[78]
З другої половини 50-х років Зіньків почав розбудовуватися. Солом'яні покрівлі зіньківських хат замінюються на черепичні, шиферні та залізні. Замість глинобитних хат з підсліпуватими маленькими віконцями зводяться кам'яні, цегляні, саманні будівлі, просторі та світлі. У цей час намічається тенденція до забудови Зінькова у верхній північній частині, через яку проходила бруківка, що зв'язала село з районним та обласним центрами. Неподалік від МТС виникло нове селище, свого роду зіньківські "Черьомушки" з прямими вулицями, ошатними, сучасними котеджами сільського типу.*
* У другій половині 50-х років спостерігалось деяке поліпшення матеріального добробуту трудящих. У 1956 році було скасовано плату за навчання у старших класах, у 1957 році — натуральні поставки з присадибних господарств, у 1958 році — обов'язкову передплату на державну позику розвитку народного господарства. Дещо зросла оплата праці на трудодень, зарплата робітників та службовців.
Крім того, в період хрущовської. "відлиги" у Зінькові активізувалося зайняття людей різноманітними промислами. Серед них чільне місце зайняло виготовлення домашньої ковбаси на продаж. Досить прибутковим для багатьох зіньківчан стала перепродажа на місцевому базарі дефіцитних товарів, закуплених у Москві, Києві, Ризі, в інших промислових містах.
Крім того, в період хрущовської. "відлиги" у Зінькові активізувалося зайняття людей різноманітними промислами. Серед них чільне місце зайняло виготовлення домашньої ковбаси на продаж. Досить прибутковим для багатьох зіньківчан стала перепродажа на місцевому базарі дефіцитних товарів, закуплених у Москві, Києві, Ризі, в інших промислових містах.
Початок 60-х років був несприятливим у розвитку Зінькова. Грошова реформа 1961 року призвела до різкого зменшення грошових заощаджень зіньківчан, а відтак до погіршення їх матеріального добробуту. Значно зменшились присадибні господарства колгоспників. Зменшуючи їх, держава запевняла колгоспників у тому, що забезпечить їх продуктами за рахунок централізованих поставок. Проте у 1962-1963рр. країну, а відтак і зіньківчан спіткали серйозні продовольчі труднощі. Було запроваджено нормований продаж хліба з домішками гороху, ячменю тощо. За цим хлібом у Зінькові виникали довжелезні черги. Люди з ночі змушені були займати місце у них. У зв'язку з прийняттям у 1961 році програми КПРС, яка проголосила побудову за 20 років комуністичного суспільства, розпочинається чергова атака на "опіум для народу" — релігію та церкву. У 1962-1963 рр. були закриті Михайлівська та Вознесенська церкви, а будівлі стали використовуватися як складські приміщення.
Правда, «з другої половини 60-х років матеріальний добробут жителів Зінькова знову істотно поліпшується, в основному за рахунок унікальних природних ресурсів на сході СРСР та зарубіжних кредитів.* На прилавках магазинів з'явилися добротні товари вітчизняного, а також зарубіжного виробництва за доступними для більшості людей цінами. Стрімко зростали грошові заощадження зіньківчан. Багато жителів села стали власниками автомобілів, мотоциклів.
*У 70-80-ті роки на полях місцевого колгоспу ім. Горького середньорічний урожай зернових заледве перевищив 25 цнт. з гектара, надій на корову становив 2800-2900 л., збір цукрових буряків склав 180-220 цнт. з одного гектара. У розвинутих західних державах на значно гірших землях урожай зернових, у вказаний період, перевищив 50-центнерний рубіж, надої на корову у середньому на рік склали 4800-5.5 тис. літрів, збір цукрового буряка з 1 га сягнув 450-480 цнт. У зв'язку з хронічним недозбором сільськогосподарської продукції щорічні втрати якої в СРСР становили 35-38 відсотків, Радянський Союз, починаючи з 1963 року змушений був щорічно закуповувати продовольство за кордоном. За даними відомого російського історика Д.Волкогонова, СРСР тільки у 1975 році закупив у США, Канаді, Австралії. Румунії, Франції, Німеччині, Угорщині, Бразилії 30 млн. тонн зерна На це було витрачено 4 млрд. 934 млн. доларів. Для їх виручки за кордон було додатково продано 15 млн. тонн сирої нафти, 1,6 млн. тонн дизпального та 397 тонн золота. За підрахунками того ж Волкогонова у післявоєнні роки СРСР у зв'язку з закупівлею у великій кількості продовольства, різноманітного обладнання перекачав у західні банки біля 12 тис. тонн золота. Не дивлячись на масову розпродажу унікальних природних ресурсів, зовнішньоекономічний борг СРСР на момент його розпаду сягнув більше 80 млрд. доларів.
У 1966-1967 рр. було здійснено суцільну електрифікацію Зінькова. Завдяки цьому майже у кожній оселі з'явилася складна побутова техніка, яка дозволила дещо поліпшити життя людей.
Значного розмаху у Зінькові набуло житлове будівництво. Продовжувалася новозабудова у північно-східному напрямі. Було відкрито регулярне автобусне сполучення з районним та обласним центрами.
У цей час у Зінькові досягли великих здобутків знатні люди в Україні. Серед них Герой Соціалістичної Праці, комбайнер місцевого колгоспу Федір Кулик, Заслужений лікар УРСР Фаїна Білоусова, Заслужена вчителька Української РСР Галина Борусевич. Саме на цей період припадає розквіт таланту Олександри Яківни Пиріжок (1933-1983рр.) У 1967 році їй було присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості. Принагідно зауважимо, Олександра Яківна була останньою майстринею у Адамівці, яка виготовляла високохудожній посуд. Її чудові вироби із свіжо випаленої глини без поливи: глечики, миски, блюда, скорбонки розкривають щедру душу працьовитих людей Адамівки, їх мрії, уподобання, високий естетичний смак. Недаремно, вироби Олександри Пиріжок демонструвалися на виставках у Києві, Москві, Англії. Канаді.
У Зінькові працював відомий у краї народний лікар І.І.Плескань. Завдяки його чудовим знанням цілющих трав було вилікувано сотні хворих людей.
З другої половини 70-х років у житлі радянського суспільства стали з'являтися грізні симптоми всеосяжної кризи, яка у 80-х роках набула обвального характеру. Не оминули вони і Зінькова. Серед них масова міграція сільських жителів, особливо молоді, у місто у пошуках кращої долі. Дуже багато мешканців села виїхало до Хмельницького, де у 60-70 роках виникають великі промислові підприємства. Вибуття із Зінькова демографічно найбільш активної частини населення спричинило значне постаріння мешканців Зінькова. Так, у 1989 році в селі проживало 3399 осіб, з них дітей та підлітків 523, молоді 394, працездатного населення 1485, пенсійного віку 1391. " В результаті міграції молоді та різкого постаріння населення Зінькова відбувається його депопуляція. З кінця 60-х років у селі більше помирало людей, ніж народжувалося. Особливо ці явища рельєфно виявилися у 80-90-х роках, що видно із даних таблиці.[80]
Значного розмаху у Зінькові набуло житлове будівництво. Продовжувалася новозабудова у північно-східному напрямі. Було відкрито регулярне автобусне сполучення з районним та обласним центрами.
У цей час у Зінькові досягли великих здобутків знатні люди в Україні. Серед них Герой Соціалістичної Праці, комбайнер місцевого колгоспу Федір Кулик, Заслужений лікар УРСР Фаїна Білоусова, Заслужена вчителька Української РСР Галина Борусевич. Саме на цей період припадає розквіт таланту Олександри Яківни Пиріжок (1933-1983рр.) У 1967 році їй було присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості. Принагідно зауважимо, Олександра Яківна була останньою майстринею у Адамівці, яка виготовляла високохудожній посуд. Її чудові вироби із свіжо випаленої глини без поливи: глечики, миски, блюда, скорбонки розкривають щедру душу працьовитих людей Адамівки, їх мрії, уподобання, високий естетичний смак. Недаремно, вироби Олександри Пиріжок демонструвалися на виставках у Києві, Москві, Англії. Канаді.
У Зінькові працював відомий у краї народний лікар І.І.Плескань. Завдяки його чудовим знанням цілющих трав було вилікувано сотні хворих людей.
З другої половини 70-х років у житлі радянського суспільства стали з'являтися грізні симптоми всеосяжної кризи, яка у 80-х роках набула обвального характеру. Не оминули вони і Зінькова. Серед них масова міграція сільських жителів, особливо молоді, у місто у пошуках кращої долі. Дуже багато мешканців села виїхало до Хмельницького, де у 60-70 роках виникають великі промислові підприємства. Вибуття із Зінькова демографічно найбільш активної частини населення спричинило значне постаріння мешканців Зінькова. Так, у 1989 році в селі проживало 3399 осіб, з них дітей та підлітків 523, молоді 394, працездатного населення 1485, пенсійного віку 1391. " В результаті міграції молоді та різкого постаріння населення Зінькова відбувається його депопуляція. З кінця 60-х років у селі більше помирало людей, ніж народжувалося. Особливо ці явища рельєфно виявилися у 80-90-х роках, що видно із даних таблиці.[80]
| Роки | Народилося | Померло | Одружилося |
| 1980 | 43 | 69 | 22 |
| 1981 | 37 | 54 | 27 |
| 1982 | 38 | 71 | 31 |
| 1983 | 52 | 56 | 31 |
| 1984 | 33 | 60 | 21 |
| 1985 | 40 | 52 | 19 |
| 1985 | 41 | 59 | 13 |
| 1987 | 31 | 40 | 24 |
| 1988 | 40 | 66 | 26 |
| 1989 | 35 | 72 | 22 |
| 1990 | 34 | 61 | 24 |
| 1991 | 28 | 53 | 23 |
| 1992 | 31 | 70 | 19 |
| 1993 | 40 | 73 | 29 |
Ця сумна статистика свідчить, що у розглядуваний період у Зінькові поменшало дитячого щебету, зате досить швидко заповнювався свіжими могилами місцевий цвинтар. На жаль, такі ж процеси відбувалися у сусідніх селах.
Занепадало у селі й сільськогосподарське виробництво. Економічне становище місцевого колгоспу ім.Горького з кожним роком ставало дедалі гіршим. Нав'язана у 1976 році спеціалізація господарства у галузі птахівництва, невміле керівництво уже на початку 80-х років привели його до майже повного банкрутства. У 1981 році колективне господарство заборгувало державі більше 5 мільйонів карбованців. На початку 90-х років колгосп спіткало ще одне нещастя — масове захворювання корів на туберкульоз. В результаті було знищено майже все високопродуктивне стадо, яке вирощувалося, добиралося впродовж багатьох років. До того ж, низька дисципліна праці, масове розкрадання колгоспного майна призвели до глибокого занепаду сільського господарства у Зінькові у 80-90 ті роки.
Бездуховність, а відтак п'янство та алкоголізм, розпуста, інші ганебні явища почастішали у цей час у селі. Пропадав інтерес людей до надбань світової культури, занепадали вікові звичаї та традиції'.* Вакуум, що утворився, заповнювався сумнівною, низькопробною масовою культурою. Зазначимо, що за тогочасною дешевою ковбасою та горілкою, не бачити цих негативних явищ у тодішньому Зінькові просто немає морального права. Саме у 70-80-ті роки, які на всі лади сьогодні вихвалюють деякі політичні сили нашого суспільства, ставав пусткою наш Зіньків, поменшало у ньому дитячого сміху, весільних музик, занепадало виробництво, матінка земля обділялася любов'ю і турботою.
Занепадало у селі й сільськогосподарське виробництво. Економічне становище місцевого колгоспу ім.Горького з кожним роком ставало дедалі гіршим. Нав'язана у 1976 році спеціалізація господарства у галузі птахівництва, невміле керівництво уже на початку 80-х років привели його до майже повного банкрутства. У 1981 році колективне господарство заборгувало державі більше 5 мільйонів карбованців. На початку 90-х років колгосп спіткало ще одне нещастя — масове захворювання корів на туберкульоз. В результаті було знищено майже все високопродуктивне стадо, яке вирощувалося, добиралося впродовж багатьох років. До того ж, низька дисципліна праці, масове розкрадання колгоспного майна призвели до глибокого занепаду сільського господарства у Зінькові у 80-90 ті роки.
Бездуховність, а відтак п'янство та алкоголізм, розпуста, інші ганебні явища почастішали у цей час у селі. Пропадав інтерес людей до надбань світової культури, занепадали вікові звичаї та традиції'.* Вакуум, що утворився, заповнювався сумнівною, низькопробною масовою культурою. Зазначимо, що за тогочасною дешевою ковбасою та горілкою, не бачити цих негативних явищ у тодішньому Зінькові просто немає морального права. Саме у 70-80-ті роки, які на всі лади сьогодні вихвалюють деякі політичні сили нашого суспільства, ставав пусткою наш Зіньків, поменшало у ньому дитячого сміху, весільних музик, занепадало виробництво, матінка земля обділялася любов'ю і турботою.
* У 1991 році в Адамівці сталася нечувана жахлива трагедія. 3 мисливської рушниці тесть по-звірячому вбив свою вагітну невістку, матір малолітньої дитини.
Примітки.
1 Винниченко В. Відродження нації. Т. 2. Киїе-Відень, 1920.— с. 23.
2 Зеленюк І. С. 1917 рік на Поділлі. Львів, 1967. —- с. 23.
3 Красный архив -1941. — №2. — с. 76.
4. Боротьба за владу Рад на Поділлі. Документи та матеріалі. Хмельницький, 1957, с. 44.
5. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область... с. 119.
6. Там же, с. 137.
7. Винниченко В, Відродження нації. Т. 3. Киїе-Відень, 1920, —с. 187.
8. Поділля в роки громадянської війни. Документи та матеріали. Вінниця, 1959. — с. 134:
9. Гражданская война на Украине. Т. 3. К., 1968. — с. 777.
10. ХОДА, Ф. Р. 342, он. 1, сир. 1310, арк. 33.
11. Білецький О.1. Літературно-критичні статті, К., 1990. — п. 31.
12. ХОДА, Ф. Р. 342, оп. 1, спр, 1345, арк. 12.
13. Фонди Зіньківського історико-краєзнавчого музею.
14. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область... с. 137.
15. Промышленные заведения Подолии. Винница. 1925. — с. 38.
16.Там же. с. 40.
17. ХОДА. Ф. 337. оп. 1, спр. 379, арк. 8.
18.Там же, Ф. З, 336. оп. 1. спр. 378. арк. 5.
19. Лащук Ю. П. Мистецтво гончарів Смотрича і Адамівки //Проблеми етнографії Поділля. Кам'янець-Подільський, 1986. —с. 125.
20. ХОДА. Ф. Р.337, оп. 1, спр. 379, арк. 19.
21. Там же, арк. 46.
22. Населенні місця Кам'янецької округи /За попередніми даними Всесоюзного перепису 1926 року. Кам'янець-Подільський, 1927. —с. 8.
23. Там же, — с. 12.
24. ХОДА, Ф. Р. 5. оп. 1. спр. 53, арк. 35.
25. Там же, Ф. Р. 239. оп. 1, спр. 45. арк. 47. .
26. Рибак І. В. Колективізація на Поділлі //Подільська старовина. Вінниця, 1993. — с. 159.
27. Талі же. с. 161.
28. Там же, с. 162.
29. История советского крестьянства. — Т.1.— М. ,1986 — с. 356.
30. Зінченко А.Л. Хлібозаготівельні компанії кінця 20-х років на Поділлі /Тези VIII Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Подільський, 1990. —с. 17.
31. Червоний кордон. — 1929. — 23 груд.
32. Сільські новини. —- 1986. — 7 листопада.
33. Із спогадів жителя села Зінькова Жука Олексія.
34. Червоний кордон. — 1929. —2 березня.
35. Сільські новини. — 1986. —7 листопада.
36. Зелений 11.Е. Осуществление политики "ликвидации кулачества как класса //История СССР. 1990. — №6. — с. 33.
37. Рибак І.В. Колективізація на Поділлі... с. 164.
38. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька обл. с, 71.
39. Осінський В Г. Під грифом "таємно". Документи державного архіву Хмельницької області про голод 1932-1933років //Голод 1932-1933 років на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки. Хмельницький, 1993. —с: 54.
40. Завальнюк О.М. 1912-1933 роки на Хмельниччині /до 60-річчя голодомору //Подільська старовина... с. 231.
41. Завальнюк О.М. Хлібозаготівлі і голод 1932-1933 років на Хмельниччині //Голод 1952-1933років на Хмельниччині... с. 4
42. Завальнюк О.М. 1932-1933 роки на Хмельниччині//Подільська старовина... с. 231.
43. Соціалістичний наступ. — 1933. - 6 березня.
44. Сільські новини. -— 1993.—23 березня.
45. Литвинчук А.І., Слободянюк П.Я Етнокультурний геноцид на Хмельниччині у 30-40-х, роках //Творці історії краю. Кам'янець-Подільський, 1994.
46. ХОДА ,Ф. Р. - 1285, оп. 1, спр. 10, арк. 231.
47. Там же, спр. 312, арк. 8.
48. Там же, арк. 34.
49. Там же —3784, оп. 1. спр. 4. арк. 5.
50. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область .. с. 138; ХОДА. Ф Р. 3784, оп, 1, спр. 4, арк. 35.
51. ХОДА ,Ф. Р. — 3784. оп. 1, спр. 4. арк. 35. 52. Рибак 1.В. Невільницькі пісні подолян, вивезених на фашистську каторгу //Проблеми етнографії Поділля. Кам'янець-Подільський, 1986, с. 59.
53. ХОДА ,Ф. Р. — 6177, оп. 1, спр. 19, арк. 72.
54. Там же, арк. 54.
55. Рибак І.В. Невільницькі пісні подолян, вивезених на фашистську каторгу, с. 60.
56. Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945рр) Збірник документів та матеріалів. Львів, 1969, с. 44.
57. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область... с. 139.
58. Поділля у Великій Вітчизняній війні... С. 248-249.
59. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область... с. 228.
60. Поділля у Великій Вітчизняній війні... с. 228.
61. З когорти мужніх Львів, 1978.. с. 136.
62. Сільські новини. 1992, 5 травня.
63. ХОДА .Ф. Р. - 863, оп 3, спр. 63. арк. 4-5.
64. Там же, арк. 13-16
65. Сільські новини 1981. -26 травня.
66. Там же.
67. Радянське Поділля 1945. - 2 листопада.
63. ХОДА .Ф. Р. 5944. оп 1. спр. 112 арк. і.
69. Там же, =— 5942. оп 1, спр. 16, арк. 2.
70. Там же, арк 12.
71. Там же.
72. Радянський патріот. — 1946. - 17 липня
73. Там же. — 17 березня.
74. Там же, —20 жовтня.
75. Там же,—24 листопада'
76. ХОДА. Ф. Р — 5943, оп. 1, спр 18, арк. 4.
77. Там же, арк. 45.
78. Фонди Кам'янець-ІІодільського історико-краєзнавчого музею. №12345.
79. Поточний архів Зіньківської сільської Ради.
80. Поточний архів Віньковецького статуправління.42. Завальнюк О.М. 1932-1933 роки на Хмельниччині
