У 15 — початку 16 століттях Зіньків був головним містом Зіньковецької
округи, що тяглася до Дністра на південному сході. Замок тут було
зведено Одровонжами на горі десь в середині 15 ст. для захисту
населення від татарських набігів. 1458 р. Андрій Одровонж з дозволу
короля Казимира дав поселенню магдебургію та деякі полегшення щодо
податків.

Після
Одровонжів маєток був власністю Сєнявських аж до середини 18 ст. В
15-16 ст. місцевий фортпост відігравав значну роль в боротьбі з
татарами, так як лежав на Чорному татарському шляху. Коли в 1453 р.
татари напали на Поділля і забрали великий ясир, зінківський староста
Ян Лящ погнався за напасниками і розгромив їх під Теребовлею. Яків
Сецигневський розбив татар під Зіньковим в 1516 р. 1524 року турки і
татари спустошили Поділля, обложили замок, та здобути його не змогли.
Населення, яке ніяк не могло зажити в цих місцях спокійно, масово
переселялося в 40-х роках 16ст. у недалекий звідси та більш укріплений
Бар.

За козацьких воєн
місто було спустошено, більшість жителів покинули рідні домівки та
переселилися за Дніпро. Два місяці (жовтень та листопад 1653 року) в
околицях містечка околачувався кримський хан, союзник Богдана
Хмельницького. Все це не сприяло приросту населення: на 1661 рік у
місті налічувалося лише 20 православних та одна єврейська оселя.
Політичний агент Франції Вердум, проїжджаючи через Зіньків в 1671 р.,
записав в своїх мемуарах наступне:

«З міста нічого не зосталося, подекуди стоять частини мурів, що його
оточували, руїни двох храмів. Замок, що стоїть перед містом на
височині, також здебільшого спустошений, але гарно збудований. До нього
козацьки хлопи внесли своє збіжжя, не даючи татарам захопити його».

За турецького панування над краєм в 1672—1699 рр. замок було
відремонтовано. Звитяжний Ян Собеський штурмом відвойовує зіньковецьку
твердиню у 1673 році — та ненадовго. Наступні ремонтні роботи були
проведені вже поляками, що повернулися сюди на початку 18 ст. В 1711 р.
через Зіньків подорожував датчанин Юль і записав: «Зіньків місто
велике, оточене мурованими стінами, що з них більша частина збереглася,
на горі трикутна цитадель».

В часах Барської конфедерації замок здобув загін конфедератів, та після
недовгої облоги бунтівники піддалися коронному регіментареві Ксаверію
Браніцькому.

В 18 ст.
Зіньків належав Сєнявським та Чарторийським. На той час збереглися
свідоцтва, що замок все ще існував в більш-менш пристойному вигляді,
оточений ровом, через який до двох в'їздних брам вели підйомні мости, а
сніти прикрашали герби власників замку. Дочка Адама Чарторийського
Марія-Анна в 1774 р. вийшла заміж за князя Людвіга Віртемберзького і
дістала в посаг Зіньків з околицями. Ці власники в кінці 18 — на
початку 19 ст. намагались поліпшити стан міста. Марчинський зазначав в
своїй «Статистиці», що тут в 1820 р. було проведено добру воду з
сусіднього села Гремячки до самого ринку та поставлено водомет,
побідовано панський двір і коло нього «дитинець», обсаджений тополями.
Зараз нема ні замку, ні водомету, лише залишки однієї з веж ше стирчать
над костелом. Замок був трикутний в плані, одним боком виходив на
Ушицю, іншими нависав над глибоким яром. Стіни фортеці були по 85 м. в
довжину кожна, на рогах стояли могутні 3- та 4-поверхові башти.
Загалььна площа твердині була близько 0,5 га.

Внизу, під захистом похмурих стін, ще в 1450 році виростає костел,
збудований Петром Одровонжем. Воєнізована без меж історія краю не
оминула храм — його неодноразово спустошували та руйнували. Після
турецької навали костел відновив у 1708 році Адам-Микола Сєнявський.

Недалеко від руїни замку, окрім костела, збереглася й мурована Троїцька
церква 16 ст., а якщо проїхати вглиб села — можна побачити чудовий
зразок подільської дерев‘яної архітектури, триверху Михайлівську церкву
(18 ст).

До речі, коли
ми спитали в місцевої жительки, як проїхати до замку, у відповідь
почули не «Куди, куди?», а "А вам який саме замок треба? Неначе тут їх
щонайменш три…

Юхим
Сіцинський писав про знищення замку от що: в 1872 р. люстраційна
комісія передала фортецю «Сельскому обществу» — і замок деякий час
стояв непорушний. В 80-х рр. 19 ст. в будинку на території твердині
містилась канцелярія пристава на першому поверсі, сам пристав з родиною
жив на другому, а на третьому було щось на кшталт квітника — бо на
склепіннях було багато землі (такі собі сади Семірамідського пристава).
Потім когось осяяла думка, що стіни та башти замку загрожують костелові
— і цієї гадки було достатньо, щоб місцеве начальство розпорядилося
знищити замкові мури. Почали продавати дерево та каміння на будівлі, а
що залишилося неспроданим, купив якийсь селянин за 200 крб. з правом
забрати з замку все, що йому тільки знадобиться (!!!!!) — він і
розібрав рештки стін і навіть викопав камінь з фундаментів (!!!!!).
Його бучну діяльність бачив 1898 р. київський історик Орест Левицький,
про що й написав в «Київську Старовину».

ДЖЕРЕЛО: http://www.castles.com.ua